Випускний

Здається, що цей день був тільки вчора... Веселощі, неймовірно піднятий настрій, ейфорія! Нарешті прийшов той час, якого ми чекали 5 років.
Скласлося таке враження, що цього дня здійснилася основна мрія кожного із присутніх. Такими щасливими всіх разом я ніколи не бачив, особливо, коли справа дійшла до застілля та танців. Виявляється, окремих людей об"єднує в єдиний колектив гарний настрій :)
Тоді стираються всі статусні нерівності, образи прощаються, а атмосфера стає все більш позитивною...
Гарно було. Такими класнючими всіх я і запам"ятаю... Такми вони і залишаться в моїй пам"яті.
Але вже через кілька днів всі ринули у свої буденні справи, нікому із побачених одногрупників вже "немає часу" досягнути тих цілей, які ставили перед собою ще на першому курсі. І це дуже пригнічує.
Як і обіцяв наш декан, кожному дали "добровільно-примусове" направлення на державну роботу. Хто не знайшов ту, яка йому підходить до часу видачі дипломів, дали направлення по обласним центрам. А робота там за таких умов і зарплатні мало чим відрізняється від рабства.
Вже майже 2 місяці працюю в Укртелекомі, щоб не запроторили неясно куди (хоча з кожним днем моя ненависть до РОБОТи все більшає і більшає). Вперше, коли прийшов на роботу, відразу кинулася в очі жіночка років 60-ти, в окулярах із товстенькими скельцями, сивенька, повненька, але добродушна із щирою материнською посмішкою. Подивившись на мене, вона запитала, скільки мені років, я відповів, що 22... Вона усміхнулася і сказала, що працює в Укртелекомі на 2 роки більше, ніж я живу взагалі. І на даний момент, як і 24 роки тому, вона являється оператором, не змінивши роботу жодного разу за цей термін...
У вересні вона виходить на пенсію... І можна сказати, що життя прожите.
Цікаво, чи хотів би хтось собі таку долю із людей, які закінчили цього року ВНЗи?

P.S. Неймовірно вдячний для Force , який допоміг мені знайти інший шлях, ідучи по якому я з кожним днем я все ближчий і ближчий до фінансової незалежності.